#: locale=uk
## Випливаюче вікно
### Тіло
htmlText_091DC531_28A2_A683_41C0_4B5E94E9AA57.html = Вознесенська церква у Чорткові
Вознесенська церква, побудована без жодного цвяха, є дерев’яною тризрубною святинею Чорткова, що вражає монументальними формами. Датою закінчення будівництва першого храму, освяченого на честь св. Миколая, вважається 1630 рік (за іншими відомостями 1613-й). Своїм заснуванням зобов’язаний він Стефанові Потоцькому. Однак в ході численних воєн, повстань і ворожих набігів церква згоріла. Нову спорудили в 1717 році. Ініціатором і частково фундатором відродження став чортківський цех кушнірів. Храм освятили на честь Вознесіння Господня.
Майже два століття (до 1905 року) церква виступала в якості парафіяльного храму сіл Нижня і Верхня Вигнанки. До 1946 року вона відчиняла двері перед своєю паствою лише на великі релігійні свята. Відродження святині відбулося у 1990 році, коли вона була передана греко-католицькій общині. Роботи з відновлення дерев’яної перлини було завершено в 1997 році.
Джерело та хресна дорога в Рукомиші
З автостоянки погляд привертає новозбудована каплиця із фрескою, де Ісус падає під хрестом, із-під якої витікає холодна вода. Над аркою джерела вибита дата — 1896 рік. Декілька десятків метрів потік схований під поверхнею, щоб потім з’явитися на крутому схилі і по травертині із гуркотом стікати до низу. Вже поряд з церквою він перетворюється на невеликий водоспад, що впадає в басейн. Водойму прикрашає скульптурна група «Зустріч Христа з самаритянкою» та фігури двох ангелів. Далі — капличка із розмальованою фігурою святого Миколая. Коли мокрий мох доторкнутися рукою, відчувається шерстистість – так утворюється травертин. Ця вода дуже насичена солями, а серед вірян вважається цілющою.
Від каплиці з джерелом у долину пролягає Хресна дорога, яку при допомозі спонсорів спорудили місцеві жителі. Вздовж неї стоять каплички, які символізують стації. В середині кожної є картина, яка зображує певний етап сходження Ісуса на Голгофу. Кількість стацій тут не 12, як зазвичай, а на одну більше. Тринадцята символізує тернистий шлях українського народу.
У ніші вапнякових утворень можна розпізнати образ Ісуса, залишений природою. Оповідь селян про події 1943 року стверджуює, що під цією скелею сховалася від бомбардування сотня людей. Осколки, падаючи поруч, не зачепили жодного чоловіка. Чудотворний випадок стався недавно: з кручі зірвалася жінка, але, на диво, вціліла і навіть не покалічилась.
Домініканський костел у Чорткові
Окрасою Чорткова є Домініканський костел, збудований за кошт Станіслава Гольського. Ім’я свого фундатора храм носить і сьогодні. Першу релігійну споруду на цьому місці було споруджено ще у 1610 році для монахів-домініканців. У середині ХVII ст., під час одного з нападів на місто, костел було частково зруйновано.
Храм стояв пусткою до 1731 року. Після відбудови він набув більш витонченого вигляду. Наступна перебудова відбулась на початку ХХ ст. з ініціативи бургомістра Чорткова Людвіга Носса. Нова споруда, над якою працював відомий архітектор Ян Кароль Зубжицький-Сас, постала 1910 року. Від попередньої залишився хіба що фундамент. Інтер’єр храму прикрашає Чортківська чудотворна ікона Божої Матері, а недільне богослужіння супроводжує органна музика.
Замок у Бучачі
Замок у Бучачі є пам’яткою архітектури національного значення. У документах відомий із 1373 року як резиденція магнатів Бучацьких. Збудований на місці городища ХІІІ ст. на підвищеному мисі правого берега Стрипи. Замок у плані як неправильний овал із трьома вежами, змурований із місцевого пісковика різних відтінків. Стіни у 3 яруси прорізані бійницями і мають товщину до 3,5 м.
У XVII ст. замок стає володінням родини Потоцьких, при яких зі східної та західної сторін добудували дві великі напівкруглі бастеї.
У 1676 році турецько-татарська армія захопила замок.
На початку XVIII століття твердиню перебудовують на палацовий комплекс.
Замок у Підзамочку
У Підзамочку збереглися руїни замку, збудованого у 1600 році Яном Бучацьким-Творовським, як допоміжний форпост Бучацького замку. Він забезпечував контроль дороги, що вела долиною Стрипи у місто, і є зразком голландської системи фортифікації, пристосованої до ведення війни із застосуванням артилерії, взірцем новітніх впливів у будівництві фортифікаційних споруд, започаткованих у Європі ХV століття.
Побудований у формі широкого чотирикутника (90х80 м), що звужується до півдня. Замкові стіни порівняно невисокі (4-6 м), товщиною більше метра. З південного боку розташована в’їзна брама.
Замок зазнав руйнувань під час воєн із турками у 1672 та 1675 роках.
Замок у Чорткові
Перша писемна згадка про Чортків датована 1427 роком (тоді на з'їзді шляхти Червенських Градів, у реєстрі учасників зібрання згадується "Прандота з Чартхова"). У 1522 році Король Сигізмунд І надає Чорткову тевтонське, а згодом і магдебурзьке право на заснування міста. Між 1522 і 1532 роками було збудовано перший замок з ініціативи власників Чартковських. Зараз на цьому місці розташований домініканський костел.
Наступну кам’яну твердиню на березі Серету звів новий власник міста Станіслав Гольський. Замок став частиною системи оборонних споруд Поділля. Подальшу розбудову твердині продовжили Потоцькі.
Замок у плані є правильним п’ятикутником, через що отримав назву “пентагон”. Незважаючи на товсті стіни, глибокі рови та високі вежі фортеця не стала неприступною твердинею: її неодноразово захоплювали і козаки, і турки з татарами. Після частих реконструкцій та відбудов замок став палацом-резиденцією Потоцьких.
Костел у Бучачі
У 1379 році власником міста Михайлом Бучацьким споруджено костел, який освячено у свято Успіння Пресвятої Діви Марії. В XV столітті цей храм став кам'яним, але неодноразово зазнавав пожеж і руйнувань.
На початку ХVIII ст. відбулось відновлення святині. 1754 роком датується остання згадка про цей храм і невдовзі його розібрали.
У 1763 році за кошти Миколи Потоцького було споруджено новий бароковий мурований костел. Видатний скульптор Йоган-Георг Пінзель зі своїми учнями виконав різьблення п'яти його вівтарів.
Під час Першої світової війни російські війська пошкодили храм.
З 1945 по 1991 рік костел був закритий, використовувався як склад та міська котельня. Після повернення храму у 1991 році римо-католицькій общині він знову набув колишньої величі. З 2022 року в костелі звучить новий орган.
Монастир Василіан у Бучачі
Монастир в Бучачі був споруджений у 1753 році за кошти власника міста Миколи Потоцького спеціально для отців Василіан, яких у 1712 році запросив його батько Стефан Потоцький для підготовки греко-католицького духовенства. У самому центрі видніється Хрестовоздвиженська церква, яка має свою дзвіницю, виконану в неповторному стилі бароко. По обидві сторони від церкви розташовані корпус василіянської гімназії і келії. Комплекс завершує давня вежа-дзвіниця зі шпилем. Всередині храм містить багатий іконостас і численні скульптури.
У 1865 році пожежа перетворила обитель на згарище. Проте його вдалося відреставрувати до найдрібніших деталей. У 1911 році гімназію при монастирі реорганізовують на місійний інститут імені святого Йосафата. З 1946 року діяльність монастиря була заборонена радянською владою. У 1990 році повернулися отці-Василіани. На сьогоднішній день при Бучацькому монастирі діє колегіум імені святого Йосафата.
Печерна церква в Рукомиші
Село Рукомиш розкинулося у долині річки Стрипа неподалік Бучача. Відомим поселення стало завдяки унікальному скельному монастирю часів навали монголо-татар. Тут, у травертиновій скелі, знайшли свій прихисток монахи-втікачі з Києва.
Низенькі двері в скелі відкриваються в досить простору печеру (25 м2), однак видно, що камінь тут вирубували. Високо вгорі - маленьке засклене вікно, в кутку - вівтар з іконками. У минулому тут знаходився іконостас з каменю і кам'яні царські ворота.
На північ від печерного храму знаходяться значно менші гроти - деякі теж вирубані в скелях. Вони слугували келіями для монахів. У 1754 році їх змусили переселитися до новозбудованого монастиря отців Василіян у м. Бучач. Із тих пір скельна церква використовувалася як парафіяльна.
Пов’язана з цією скелею i ще одна незвичайна історія. Саме в її товщі була криївка, де впродовж двадцяти років, з 1947–го по 1967–й, переховувався боєць УПА, мешканець Рукомиша Юрій Михайлецький. Коли ж його видали, він вирішив за краще живцем спалити себе у тому кам’яному сховку. У 2011 році тут відкрито пам‘ятник “Палаючий повстанець”.
Ратуша у Бучачі
Одним із найкращих зразків барокової архітектури міста є ратуша на ринковій площі Бучача, побудована у середині ХVІІІ ст. архітектором Бернардом Меретином, оздоблена відомим скульптором Йоганом-Георгом Пінзелем. В Бучацькій ратуші скульптура і архітектура поєднані в єдине ціле. Загальна висота споруди 48 м. Два перші поверхи виступають своєрідним кубічним п’єдесталом для двоярусної вежі з годинником.
В інтер’єрах збереглися оригінальні дубові гвинтові сходи. Окрім багатої ліпнини, фасади Бучацької ратуші прикрашали дванадцять скульптурних композицій із тридцяти фігур міфологічної та біблійної тематики. Під час пожежі 1811 року згорів дотла дерев’яний шпиль, що її вінчав. У 1865 році ратуша горіла вдруге. Тоді було втрачено частину унікальних скульптурних прикрас зовнішніх фасадів.
Ратуша у Чорткові
Ратуша збудована в 1905-1908 роках у нетиповому для Поділля архітектурному стилі: вежа у стилі “фахверк” є більш характерною для міст Західної Європи. Ідея належить тодішньому міському бургомістру Людвіку Носсі. Він навчався у Європі і після обрання забажав, щоб будова була в незвичайному для Чорткова скандинавському стилі. По всій довжині ратуші знаходяться торгові ряди, що існували на даному місці ще з кінця ХІХ ст. Вони використовуються за призначенням і до сьогодні.
Цінністю ратуші є годинник із чотирма циферблатами баварської фірми Йоганна Маннхардта, який був виготовлений у Мюнхені.
Успенська церква у Чорткові
Зразком подільської школи дерев’яної архітектури є Успенська церква та дзвіниця, збудовані з дубових балок, скріплених дерев’яними кілочками. Обидві споруди мають статус пам’ятки архітектури національного значення. Серед релігійних споруд храм вважається найстарішим на Поділлі.
Першу дерев'яну церкву збудував власник тоді ще села Чортковіці Єжи Чартковський у 1522 році. Всього за півстоліття через часті татаро-монгольські набіги храм довелось відбудовувати (освячена в 1584-му). Ініціаторами виступали кушнір Микола Драчук і Гаврило Журавель.
Через наступні п’ятдесят років стан чортківського храму був таким, що довелось будувати нову церкву. 1635 рік вважається початком літочислення нині існуючої православної святині.
До 1980-их вона дійшла практично в первозданному вигляді. От тільки дерево нещадний час не пощадив… У 1989 році церкву розібрали практично до фундаменту, потім з дотриманням технологій виготовлення та обробки XVII століття та з додаванням вже нової деревини були створені аналоги складових.
Церква св. Миколая в Бучачі
Миколаївська церква в Бучачі споруджена у 1610 році на місці дерев’яної.
Шлюбний герб подружжя Стефана та Марії Потоцьких над дверима церкви засвідчує, що вони були фундаторами будівництва. До сьогодні зберігся бароковий іконостас, створений у середині ХVІІІ ст. за сприяння їх сина, Миколи Потоцького.
В церкві зберігається ікона Пресвятої Богородиці, яку Марія (дочка молдовського господаря і двоюрідна сестра київського митрополита Петра Могили) привезла із собою у Бучач.
За планувально-просторовою схемою у церкві поєднано тип української тридільної церкви з молдовськими конховими храмами.
Церква кам’яна, з товстими мурами, пристосована до оборони. Вікна храму служили бійницями. Похиле прямокутне церковне подвір’я разом з храмом та дзвіницею, яке обведене кам’яним муром, становило перше кільце оборони.
Церква св. Онуфрія в Рукомиші
Історія мурованої церкви св. Онуфрія розпочалася з того моменту, коли 1750-х роках Микола Потоцький збудував у Бучачі приміщення монастиря і гімназію. Туди він переселив монахів з Рукомиша. Тодішнього власника Рукомиша і військового коменданта Бучача Тадея Венгерського така ситуація не влаштувала. Він у 1754 році перетворив монастирську церкву у парафіяльну і наділив її доходами. В свою чергу Микола Потоцький продовжив опіку і в 1756 році подарував храму унікальний дзвін, який зберігся і до нині. У 1768 році на місці старої дерев’яної церкви будують новий кам’яний храм. У ХІХ ст. була добудована брама. У її ніші до 2003 року знаходилась скульптура св. Онуфрія роботи знаменитого Йогана-Георга Пінзеля. Фігура святого збереглась завдяки тому, що місцеві господині щороку малювали його вапном, і врешті перетворили на незрозумілого “боввана” без людських рис. Тоді бучацький краєзнавець, який досліджував тут унікальну місцевість, запропонував священику почистити її. Зараз шедевр перенесений у бабинець церкви.
Товщина стін храму сягає 1,5 метра, очевидно він виконував і оборонну функцію. Збереглися льохи під храмом, до цього часу необслідувані.
30 липня 2012 року стався обвал скелі печерної церкви. Гігантські камені зупинились перед св. Онуфрієм.
Церква св. Покрови у Бучачі
Храм зведено у 1764 році (за іншою версією у 1755 році) на місці старої дерев'яної церкви за наказом власника міста - Миколи Потоцького. Зовні будівля нагадує дерев'яні храми Поділля з елементами пізнього бароко. Західний фасад храму прикрашають дві п'ятиярусні вежі. У 1865 році у місті виникла пожежа, внаслідок якої згоріла Покровська церква. Її досить швидко відбудували.
Інтер'єр характерний для римо-католицьких костелів. Тут розташовані три вівтарі та царські врата з різьбленням замість іконостасу, а також скульптури Пінзеля. Потоцький привіз з Молдови образ святої Покрови, який розмістили за головним вівтарем.
Під час Другої світової війни було пошкоджено купол. Після ремонту він набув іншої форми. Церква діяла до 1956 року. У 1990 році церкву святої Покрови віддали греко-католицькій громаді.
+380 98 158 3692
facebook.com/TeplePodillia
Instagram: teple_podillia
Теплі обійми Теплого Поділля
Запрошуємо вас у неймовірну 3-денну подорож Теплим Поділлям – місцем масштабних каньйонів і краєвидів, скель, печер і водоспадів, замків і фортець, археологічних пам'яток, своєрідної етнічної і культурної спадщини, відомих людей минулого і сучасності.
Тепле Поділля – це край:
• однієї із найбільших концентрацій об’єктів культурної спадщини в Україні, який налічує сотні пам’яток археології, етнографії, архітектури і фортифікацій, місць, що пов’язані з відомими людьми та подіями. Він по праву визнаний одним із 7 чудес України (за результатами всеукраїнського конкурсу);
• одних із найбільших каньйонів Європи. Загальна протяжність всіх каньйонів річок Теплого Поділля понад 750 км (!), в тому числі лише Дністра 260 км;
• понад 100 великих і малих печер. Найбільша з них Оптимістична, занесена до Книги рекордів Гіннеса, як найдовша в Євразії
(протяжність понад 260 км) та друга за довжиною у світі. Печера Вертеба - єдина у світі, у якій майже тисячу років проживали люди епохи неоліту – трипільці. Кришталева – найбільш відвідувана печера України;
• унікальних археологічних знахідок. Майже у кожному населеному пункті та околицях зафіксовано кілька різночасових археологічних пам’яток. Трипільська культура вперше була описана в околицях села Більче-Золоте. Одна із перших і найбільш досліджених стоянок трипільців знаходиться в урочищі Обоз біля села Кошилівці. Унікальною є печера Вертеба, де влаштовано музей трипільської культури. Із території Подністер’я походить голіградська група фракійського гальштату. У ХІХ ст.. було знайдено Михалківський скарб. Загальна вага всіх золотих предметів становить 7,5 кг;
• травертину – гірської породи, яка формується за певних температурних режимів при перетворенні та випаданні в осад гідрокарбонатів, розчинених у водах струмків, що стікають схилами зі значними перепадами висот;
• сотень колоній кажанів, яких на території Поділля нараховують 14 видів. Всі вони є рідкісними і перебувають під охороною не лише в Україні, але й у світі;
• традицій пустельництва. Природні умови сприяли тому, що у регіоні в період середньовіччя проживало багато монахів-відлюдників. Переважно вони обирали печери у травертинових скелях, адже ці породи легко піддаються обробці. Дослідники вважають, що житла відлюдників у таких скелях є найдавнішими пам'ятками християнства на Поділлі. Тут вони рятувалися втечею від монголо-татарської орди чи просто обирали для себе шлях пустельництва – усамітненого життя у молитві;
• розквіту таланту славетного майстра Йогана-Георга Пінзеля. Одним із перших шедеврів Пінзеля є оздоблення Бучацької ратуші. Для костелу Успіння Діви Марії в Бучачі Пінзелем та його учнями був вирізьблений цілий вівтар та дві бічні статуї. Його роботи були у церкві Покрови Пресвятої Богородиці в Бучачі, парафіяльному костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Монастириську. Пінзель втілив у камені скульптуру св. Онуфрія для монастирської церкви Рукомиша;
• великої кількості водоспадів. Перлиною регіону є 16-ти метровий Джуринський водоспад - найбільший у рівнинній частині України;
• проживання людей різних національностей та етнічних груп. В різні часи поряд з українцями тут знайшли свою батьківщину поляки, євреї, вірмени, лемки та інші;
• цікавих малих музеїв. Поблизу Монастириська в урочищі “Бичова” діє музей “Лемківське село”, в Коропці – музей відомого економіста Богдана Гаврилишина, у Велесневі – етнографа Володимира Гнатюка. У Борщеві діє музей борщівської сорочки. Найяскравіші раритети датуються кін. ХІХ- 20-ми роками ХХ ст. та налічують більше 100 одиниць. Музей майстра пензля Леопольда Левицького в його рідному селі Бурдяківці відкрився у 1996 році. Особливими є музеї сіл Більче-Золоте та Нагірянки;
• проживання особливої релігійної спільноти, яких в народі називають «кашкетниками» або «пустинниками». Самі вони себе називають тими, хто “молиться Живому Богу”. За схожість звичаїв із консервативною течією раннього протестантизму до них почали застосовувати назву “аміші”;
• садівництва, виноградарства та овочівництва. Ще у 1898 році Крайовий (Галицький) сейм утворив у Заліщиках садівничу школу. Сьогодні фруктові сади тільки на Бучаччині мають площі понад 800 га. Майже в кожному селі вище і нижче Заліщиків є десятки теплиць, у яких вирощують овочі від ранньої весни до пізньої осені;
• “Книга сотворення світу” – так називають Дністровський каньйон ті, хто вміє “читати” камені. Прокладаючи свій шлях до моря, Дністер врізався у Подільську височину на глибину до 200 м, результатом чого стали сім надзаплавних терас у каньйоні дивовижної краси. Вік найдавніших порід силуру і девону сягає понад 420 млн. років;
• де збереглися і діють паромні переправи. Це великі тросові пороми, які можуть за раз перевозити по декілька легкових та навіть вантажні автомобілі;
• традицій туризму, які започатковані ще за часів Австо-Угорської імперії. У міжвоєнний час Тепле Поділля перетворюється на найбільший і найпопулярніший курорт “Польська Рив’єра”. Сьогодні десятки туристичних клубів, фірм, агенцій активно використовують потенціал Теплого Поділля;
• 15 територіальних громад півдня Тернопільщини, які вбачають свій власний шлях в тому числі у розвитку регіонального туризму. Їх представники у вересні 2023 року стали підписантами меморандуму про спільну діяльність в сфері туризму;
• палаців та замків середньовіччя. Майже в кожному містечку і в багатьох селах збереглися свідки славного минулого. Надзвичайну історичну цінність мають замки в Чорткові, Бучачі, Язловці, Скалі-Подільській. Відвідувачі можуть побачити руїни замків в Золотому Потоці, Кудринцях, Висічці, Підзамочку, Новосілці, урочищі Червоне, фортеці в Окопах. Відомими далеко за межами Тернопільщини є палаци графа Бадені у Коропці, Бруницьких в Заліщиках;
• унікальної сакральної спадщини. Дерев’яні церкви, костели, яким по 200-300 років, збереглися і діють в багатьох населених пунктах. Унікальними є церкви оборонного типу в Касперівцях та Кошилівцях. У регіоні впродовж історії діяли монастирі в Рукомиші, Улашківцях, Монастирку. На сьогодні залишаються діючими монастирі в Язловці та Бучачі;
• мальовничих краєвидів, які відкриваються на долини Дністра та його приток із багатьох місць.
___
Добратися до Теплого Поділля, до м. Чортків
Автомобілем:
- зі Львова через Тернопіль відстань 210 км (3 год 39 хв);
- з Києва через Рівне відстань 553 км (6 год 56 хв);
- з Одеси через Умань і Тернопіль відстань 748 км (9 год 41 хв).
Автобусом:
- зі Львова: автобус Львів – Чортків (1 відправлення в день), транзитні автобуси (4 відправлення в день);
- з Чернівців: транзитні автобуси (11 відправлень в день);
- з Тернополя: автобус Тернопіль – Чортків (6 відправлення в день), транзитні автобуси (46 відправлень в день).
Поїздом:
- зі Львова: Львів - Чернівці (1 відправлення на добу);
- з Києва: Київ - Ворохта (1 відправлення на добу);
- з Одеси: на Тернопіль (3 відправлення на добу), далі автобусом.
Інформаційна та організаційна підтримка Теплого Поділля
+380 98 158 3692
facebook.com/TeplePodillia
Instagram: teple_podillia
Теплі обійми Теплого Поділля
Запрошуємо вас у неймовірну 3-денну подорож Теплим Поділлям – місцем масштабних каньйонів і краєвидів, скель, печер і водоспадів, замків і фортець, археологічних пам'яток, своєрідної етнічної і культурної спадщини, відомих людей минулого і сучасності.
Тепле Поділля – це край:
• однієї із найбільших концентрацій об’єктів культурної спадщини в Україні, який налічує сотні пам’яток археології, етнографії, архітектури і фортифікацій, місць, що пов’язані з відомими людьми та подіями. Він по праву визнаний одним із 7 чудес України (за результатами всеукраїнського конкурсу);
• одних із найбільших каньйонів Європи. Загальна протяжність всіх каньйонів річок Теплого Поділля понад 750 км (!), в тому числі лише Дністра 260 км;
• понад 100 великих і малих печер. Найбільша з них Оптимістична, занесена до Книги рекордів Гіннеса, як найдовша в Євразії
(протяжність понад 260 км) та друга за довжиною у світі. Печера Вертеба - єдина у світі, у якій майже тисячу років проживали люди епохи неоліту – трипільці. Кришталева – найбільш відвідувана печера України;
• унікальних археологічних знахідок. Майже у кожному населеному пункті та околицях зафіксовано кілька різночасових археологічних пам’яток. Трипільська культура вперше була описана в околицях села Більче-Золоте. Одна із перших і найбільш досліджених стоянок трипільців знаходиться в урочищі Обоз біля села Кошилівці. Унікальною є печера Вертеба, де влаштовано музей трипільської культури. Із території Подністер’я походить голіградська група фракійського гальштату. У ХІХ ст.. було знайдено Михалківський скарб. Загальна вага всіх золотих предметів становить 7,5 кг;
• травертину – гірської породи, яка формується за певних температурних режимів при перетворенні та випаданні в осад гідрокарбонатів, розчинених у водах струмків, що стікають схилами зі значними перепадами висот;
• сотень колоній кажанів, яких на території Поділля нараховують 14 видів. Всі вони є рідкісними і перебувають під охороною не лише в Україні, але й у світі;
• традицій пустельництва. Природні умови сприяли тому, що у регіоні в період середньовіччя проживало багато монахів-відлюдників. Переважно вони обирали печери у травертинових скелях, адже ці породи легко піддаються обробці. Дослідники вважають, що житла відлюдників у таких скелях є найдавнішими пам'ятками християнства на Поділлі. Тут вони рятувалися втечею від монголо-татарської орди чи просто обирали для себе шлях пустельництва – усамітненого життя у молитві;
• розквіту таланту славетного майстра Йогана-Георга Пінзеля. Одним із перших шедеврів Пінзеля є оздоблення Бучацької ратуші. Для костелу Успіння Діви Марії в Бучачі Пінзелем та його учнями був вирізьблений цілий вівтар та дві бічні статуї. Його роботи були у церкві Покрови Пресвятої Богородиці в Бучачі, парафіяльному костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Монастириську. Пінзель втілив у камені скульптуру св. Онуфрія для монастирської церкви Рукомиша;
• великої кількості водоспадів. Перлиною регіону є 16-ти метровий Джуринський водоспад - найбільший у рівнинній частині України;
• проживання людей різних національностей та етнічних груп. В різні часи поряд з українцями тут знайшли свою батьківщину поляки, євреї, вірмени, лемки та інші;
• цікавих малих музеїв. Поблизу Монастириська в урочищі “Бичова” діє музей “Лемківське село”, в Коропці – музей відомого економіста Богдана Гаврилишина, у Велесневі – етнографа Володимира Гнатюка. У Борщеві діє музей борщівської сорочки. Найяскравіші раритети датуються кін. ХІХ- 20-ми роками ХХ ст. та налічують більше 100 одиниць. Музей майстра пензля Леопольда Левицького в його рідному селі Бурдяківці відкрився у 1996 році. Особливими є музеї сіл Більче-Золоте та Нагірянки;
• проживання особливої релігійної спільноти, яких в народі називають «кашкетниками» або «пустинниками». Самі вони себе називають тими, хто “молиться Живому Богу”. За схожість звичаїв із консервативною течією раннього протестантизму до них почали застосовувати назву “аміші”;
• садівництва, виноградарства та овочівництва. Ще у 1898 році Крайовий (Галицький) сейм утворив у Заліщиках садівничу школу. Сьогодні фруктові сади тільки на Бучаччині мають площі понад 800 га. Майже в кожному селі вище і нижче Заліщиків є десятки теплиць, у яких вирощують овочі від ранньої весни до пізньої осені;
• “Книга сотворення світу” – так називають Дністровський каньйон ті, хто вміє “читати” камені. Прокладаючи свій шлях до моря, Дністер врізався у Подільську височину на глибину до 200 м, результатом чого стали сім надзаплавних терас у каньйоні дивовижної краси. Вік найдавніших порід силуру і девону сягає понад 420 млн. років;
• де збереглися і діють паромні переправи. Це великі тросові пороми, які можуть за раз перевозити по декілька легкових та навіть вантажні автомобілі;
• традицій туризму, які започатковані ще за часів Австо-Угорської імперії. У міжвоєнний час Тепле Поділля перетворюється на найбільший і найпопулярніший курорт “Польська Рив’єра”. Сьогодні десятки туристичних клубів, фірм, агенцій активно використовують потенціал Теплого Поділля;
• 15 територіальних громад півдня Тернопільщини, які вбачають свій власний шлях в тому числі у розвитку регіонального туризму. Їх представники у вересні 2023 року стали підписантами меморандуму про спільну діяльність в сфері туризму;
• палаців та замків середньовіччя. Майже в кожному містечку і в багатьох селах збереглися свідки славного минулого. Надзвичайну історичну цінність мають замки в Чорткові, Бучачі, Язловці, Скалі-Подільській. Відвідувачі можуть побачити руїни замків в Золотому Потоці, Кудринцях, Висічці, Підзамочку, Новосілці, урочищі Червоне, фортеці в Окопах. Відомими далеко за межами Тернопільщини є палаци графа Бадені у Коропці, Бруницьких в Заліщиках;
• унікальної сакральної спадщини. Дерев’яні церкви, костели, яким по 200-300 років, збереглися і діють в багатьох населених пунктах. Унікальними є церкви оборонного типу в Касперівцях та Кошилівцях. У регіоні впродовж історії діяли монастирі в Рукомиші, Улашківцях, Монастирку. На сьогодні залишаються діючими монастирі в Язловці та Бучачі;
• мальовничих краєвидів, які відкриваються на долини Дністра та його приток із багатьох місць.
Добратися до Теплого Поділля,
до м. Чортків
Автомобілем:
- зі Львова через Тернопіль відстань 210 км (3 год 39 хв);
- з Києва через Рівне відстань 553 км (6 год 56 хв);
- з Одеси через Умань і Тернопіль відстань 748 км (9 год 41 хв).
Автобусом:
- зі Львова: автобус Львів – Чортків (1 відправлення в день), транзитні автобуси (4 відправлення в день);
- з Чернівців: транзитні автобуси (11 відправлень в день);
- з Тернополя: автобус Тернопіль – Чортків (6 відправлення в день), транзитні автобуси (46 відправлень в день).
Поїздом:
- зі Львова: Львів - Чернівці (1 відправлення на добу);
- з Києва: Київ - Ворохта (1 відправлення на добу);
- з Одеси: на Тернопіль (3 відправлення на добу), далі автобусом.
Інформаційна та організаційна підтримка Теплого Поділля